Зараз у їхньому з чоловіком дитячому будинку сімейного типу в Броварах, створений організацією СОС Дитячі містечка Україна живе семеро дітей, а всього через нього пройшло вже двадцять.

Наталя – безстрашна, чесна і добра жінка, яка відверто каже про все, без табу та евфемізмів. В інтерв'ю вона розповіла, як внутрішньо прийшла до прийомного батьківства, що робити, якщо попалася дуже противна дитина, чому повертають дітей і про багато іншого.  

Як вам вдалося організувати дитячий будинок сімейного типу?

- Ми з чоловіком живемо вже 22 роки, але спільних дітей народити не вийшло, хоча від першого шлюбу вже є онуки. Одного разу чоловік мені запропонував: «А давай усиновимо!». Але я тоді скептично поставилася до цієї ідеї, боялася, що дитина буде занедбаною, та й гени невідомо які.

Популярні новини зараз

Лобода зворушливо привітала кохану жінку з Днем народження: "Я поруч. Завжди. Що б не відбувалося"

Мало не злетів купальник: пляжне фото нестаріючої 72-річної Софії Ротару підірвало Мережа – навіть дивитися ніяково (ФОТО)

Пугачова схопилася за серце: 48-річна Крістіна Орбакайте налякала шанувальників дивним зовнішнім виглядом – скоро дізнаємося про розлучення?

"Не соромтеся": Муценієце після розлучення з Прилучним вперше засвітила "солодкі булочки"

Показати ще

Тимчасово ми закрили цю тему, але потім випадково зустрілися зі знайомими, які працювали в центрі з прийому дітей, де вихованців реабілітували і готували до дорослого життя, і це все змінило. Ми поїхали, подивилися, а там гарна обстановка, виховані діти, зовсім не такі, якими нас лякали в інтернатах. Я побачила красиву картинку, і з часом зважилася.

Ми пройшли курси прийомного батьківства і приступили до роботи. І хоча труднощів було чимало, вже двадцять дітей пройшли через наші серця.

Наталя Басараб з чоловіком Андрієм

Як оточення відреагувало на ваш вчинок?

- Змінилося коло спілкування, багато знайомих нас не зрозуміли, навіть вважали божевільними. Як, мовляв, можна взяти на виховання таку кількість дітей. Це ж і матеріальні питання, і організаційні, і моральні. Багатьом було незрозуміло наше бажання, з ними спілкування припинилося, але в житті з'явилися нові люди, тому ми не шкодуємо.

Часто пишуть, що в період адаптації між батьками і дитиною немов величезна стіна, яку розбити практично нереально. Чи це так? Розкажіть про свій досвід.

- Все залежить від дитини, від її віку, досвіду, травми. З маленькими дітьми простіше. Одна дівчинка, наприклад, через дев'ять місяців вже сказала, що любить мене. Але бували випадки, коли адаптація тривала до трьох років.

Треба розуміти, що для дітей це абсолютно інше життя. Раніше вони жили самі по собі, часто їли раз на день, засипали без мами і думали, що по-іншому не буває. Це я вже мовчу про батьків-алкоголіків, наркоманів, насильство. Діти прийшли сюди в шоці.

З іншого боку, в минулому житті ніхто від них не вимагав вчитися, митися, прибирати, змінювати одяг, виконувати правила, дотримуватися соціальних норм. Тож іноді діти старшого віку нас вважають поганими, мовляв, жили ж собі спокійно, а тут прийшли, вчать, змушують щось робити.

Нам дуже допомагають психологи в такі періоди. Плюс треба працювати над собою, адже не завжди вдається стриматися, подумки порахувати до десяти, а через цю різкість діти ще більше закриваються в собі.

Головне – не боятися звертатися до фахівців, просити про допомогу, радитися. Це період адаптації не тільки для дітей, ми теж звикаємо до вихованців. Я ніколи стільки не працювала над собою, не відвідувала стільки тренінгів, скільки зараз відвідую. Діти виправляють, допомагають краще пізнати себе. Так що спасибі їм. І спасибі тренерам, які навчили шукати ресурс в собі і можливості бути ресурсним для інших.

«Сиротам не потрібні пільги в обмін на тавро»: Дар'я Касьянова про усиновлення дітей в Україні

Бувають моменти, коли терпець уривається, дитина не змінюється, хочеться «забити» на все і піти або віддати його назад? Як з цим впоратися?  

- Важливо розмежовувати ситуації, коли просто виникають труднощі, а коли мова йде про психічні захворювання. У першому варіанті мені допомагає зміна обстановки, фітнес, різні прийоми для заспокоєння. Якщо щось дуже злить або дратує, просто кажу: не підходьте до мене, не розмовляйте, я не готова. Я йду, заспокоююсь, знаходжу людей, які мене слухають, а повертаюся вже «в ресурсі».

Але у нас був випадок, коли ми повертали дитину. Пам'ятаю заціпеніння дітей, в якому той хлопчик їх тримав, як було важко.

Він сам пішов чи ви прийняли таке рішення?

- Ми прийняли це рішення, тому що впоратися було неможливо. Він відмовлявся дотримуватися будь-яких правил, диктував свої умови, його поведінка показувала іншим, слабшим за характером дітям, що батьки – це «ніщо». Багато дітей боялися його.

Та і я була в жахливому стані, тому що дитина у 12 років творила неможливі речі. Він намагався втекти чотири рази. Була тут і поліція, і ювенальна служба, і круглий стіл. Спасибі тій організації, що допомогла зберегти нас як сім'ю, зберегти дитину, яка за певними показниками не може перебувати в сім'ї.

Є тип дітей – руйнівники, вони руйнують буквально все, все, що з ними поруч знаходиться. Хоча відразу я не могла і подумати, що там клініка.

Ми просто не змогли з ним впоратися, треба було допомогти іншим дітям, через одного не можна кидати всіх. Хоча ми вже були готові розформуватися. Ось настільки все було запущено… Цілих 8 місяців ми намагалися йому допомогти, але не змогли.

Діти сім'ї Басараб

Як справлятися з антипатією або надто сильною прихильністю до дитини?

- Чого гріха таїти, є діти, які дратують. Але в цьому випадку треба працювати не з дитиною, а з собою, якщо мова не про клінічні випадки. Тому що вона не винна, це минуле змушує її бути такою. І взагалі, ти ж дорослий, а дитина маленька, тому тобі легше впоратися, ніж йому. Тому робота з психологом — наше все.

Мені подобається наш психолог, вона діагностує, проводить роботу. Приходить і каже: «Все, Наташа, адаптація відбулася, вони навіть говорять твоїми словами!» Кажу, мовляв, ні, вони повинні своїми говорити, а вона: «Ну ти хочеш все і зразу, так не буває. Навчаться вони, тільки поступово».

Існує думка, що проблемні діти в дитбудинку найчастіше дуже тихі і ведуть себе як паїньками, на відміну від «безпроблемних». Чи це Правда?

- Не завжди, але частково може бути правдою. Якщо це психопатія або інші відхилення, то буде видно відразу, ще в дитячому будинку. А якщо просто особливості характеру, то може бути і так. В сім'ї в будь-якому випадку все стає видніше, оскільки тут дитині приділяють більше уваги.

Коли ти будеш спілкуватися з дітьми, обіймати їх — вони будуть потихеньку розкриватися. Хоча не завжди під час адаптації хочеться їх обіймати. Ось я, якщо говорити чесно, іноді роблю це лише тому, що так треба.

Треба наступити на горло собі, щоб все зробити правильно?

- Іноді так, адже важливо не тільки зробити правильно, а показати, як має бути. Яскравий приклад — дівчинка, яка почала жити з нами рік тому. Вона тільки через півроку життя у нас усвідомила, як моторошно до цього жила. У психолога плакала і говорила:

«Мене ображали в школі, у мене були воші, ранки біля рота, нили зуби, а батьки не звертали уваги, максимум давали таблетку. Їм було на мене абсолютно все одно. А я і не знала, що може бути по-іншому. Ненавиджу свою маму».

Я кажу в таких ситуаціях: «Ти не можеш судити свою маму, просто вона вибрала свій шлях». А наше завдання – показати, як треба жити. До речі, у дітей є право називати нас, як хочуть: Наташа, тітка Наталка, Андрій, дядько Андрій, мама, тато.

Коли вони тільки приходять до нас, ми розповідаємо, що вони красиві, розумні, сміливі, сильні, важливі. 13-річний хлопчик, як тільки прийшов до нас, виглядав на 10 максимум. За рік змінився, виріс на шість сантиметрів. Коли він поїхав у табір, і повернувся, то здивовано вигукнув: «Мама, я ж дівчаткам подобаюся!» Кажу: «Звичайно, ти ж такий чудовий». Ми підтримуємо і формуємо любов до себе і прийняття.

Займаємося ми і статевим вихованням. Я купила книжку про «це», ми разом читаємо, я відповідаю на всі питання, у нас немає табу і секретів.

Нещодавно до мене син підійшов і запитав: «Мама, а що таке менструація?» А я кажу: «Любий, у нас же є книжка, сідай. Прочитаємо і я тобі поясню, як жінка, як сама розумію». У дітей немає сором'язливості, вони знають, що таке презервативи, для чого вони, ми їм даємо літературу.

Намагаємося зробити так, щоб вони знали і вміли все необхідне, були самостійними. До нас приходять і дивуються: «Ой, а у вас так чисто, хто тут прибирає?» А я відповідаю: «Як хто? Діти». Всі так дивуються, деякі навіть засуджують. Але я дітям кажу: «Другий поверх ваш, будь ласка, робіть, що хочете». Я вчу, показую, даю, що потрібно для миття, але це – їхня зона відповідальності.

Прийомні дочки Наталі та Андрія за навчанням

Які ще обов'язки є у дітей?

- Вони самі перуть свої брудні дрібні речі. Особливо бувають ситуації, які мене дуже дратують: дорослий хлопець сходив «по-великому» в труси. Так, звучить дивно, але під час адаптації дітей від цього не дітися.

До нас прийшли діти, які не знали, що таке туалетний папір, навіть не знали, що потрібно витирати попу.  Вони наділи труси і пішли. Діти звикли до цього, і нам довелося показувати, як правильно, переучувати. Їм доводилося самим прати речі, іноді крізь сльози.

Як тільки діти приходять до нас, ми їм купуємо нові шкарпетки, білизну, привчаємо, що це особисті речі, їх треба міняти. У нас було, що дитина поносила білизну і поклала назад, ніби вона чиста. Я полізла у шафу, у мене був шок. Потім всіх зібрала, пояснила, і це дало плоди. Треба розуміти, що діти це можуть робити не тому що лінуються чи назло – вони можуть просто не знати, як треба.

Діти Олени Яковлевої: Як це — бути багатодітною прийомною мамою в Україні

Ви караєте дітей? Якими методами?

- Ми караємо позбавленням заохочень. Наприклад, залишаємо без солодкого або без телевізора. За нецензурну лайку теж караємо, хоча від цього не дітися, це їх минуле. В цих випадках я саджаю їх читати, пояснюючи: «Я тебе не караю, а даю можливість наповнити свій розум». Багато хто не знає казок, ми надолужуємо.

А що з заохоченнями? Ми ходимо в суші-бари, італійські кафе, на всілякі розваги. Діти повинні все побачити і спробувати.

А як щодо грошей? Виходить спланувати бюджет?

- У мене в телефоні є таблиця, куди ми вносимо всі доходи та витрати, тому ми завжди знаємо, скільки витратили. З останнього, наприклад, 83 гривні на чохол Владу, 60 гривень мамі на фітнес, 450 гривень я давала Уляні, Сніжані і Владу на похід. Ми записуємо буквально все, аж до витрат на проїзд.

А що стосується грошей на дітей? Так, на них в теорії можна нажитися, але я не можу не додати чогось своїм дітям. Я знаю, що їм потрібні фрукти, м'ясо, яйця, молочні продукти. Нехай кисломолочний сир, наприклад, дорогий, але хоч раз в тиждень він у нас є. Мені треба за раз купити десь 4 кілограми сиру, а це 300-400 гривень, але я не можу позбавити цього дітей.

Бувають у нас моменти радості: тато у нас влаштовує піжамні вечірки, купуємо піцу, дивимося фільми, танцюємо під музику.

Одяг купуємо, коли вже пора. Але йдемо в звичайні магазини, не беремо гуманітарну допомогу, не ходимо в секонд-хенди. Це вже якщо зовсім немає грошей.

Дітям обов'язково даємо кишенькові гроші, але поки у них звичка їх проїдати. Я з цим працюю, ми з чоловіком пояснюємо, і у деяких вже виходить економити. У дівчаток виходить краще, у Влада стара звичка поки тримається, але він вже купив чохол, назбирав 200 гривень на навушники, прогрес є.

Складно уявити, скільки у вас справ по дому. Як ви з цим справляєтеся?

- Це дрібниці, мені допомагає моя організованість. Я, як жайворонок, встаю рано вранці, готую сніданки дітям, причому завжди намагаюся готувати різне, але просте, щоб це не займало багато часу. Зараз я готую в десятилітрових каструлях, наприклад, одна каструля це три дні першого. У п'ять годин у нас перекус – бутерброди. Потім – вечеря. Діти завжди нишпорять по столу, тому у нас завжди стоїть мед, варення, сухарі, нарізана морква, печиво. А так прагнемо зробити дітям збалансований раціон, максимально дотримуватися здорового харчування.

Прибираю, коли є час, діти прибирають у себе. Є обов'язки і у чоловіка, тож із побутом справляємося.

Сім'я Басараб

Вважається, що у прийомних дітей постійно проблеми з навчанням, вони не люблять вчитися. Чи так це?

- Так, якщо у дітей немає азів, ніхто з ними не займався, то проблем, звичайно, вистачає. Я завжди відразу йду до вчителів, пояснюю ситуацію, кажу – якщо що, я завжди на зв'язку. Якщо щось трапилося, не робіть йому боляче – пишіть відразу мені.

Школа їм важко дається: якщо у хлопчика рівень третього класу в сьомому, то як би ти не кричав, як би ти не доводив, нічого не вийде.

Добре, що з нами працює корекційний педагог. У мене поки діти пишуть безграмотно, плутають російську з українською, але нічого, все з часом прийде. Навчили користуватися таблицею множення. Ми вчимо годинник, розряди чисел.

Вдома ми працюємо ненав'язливо. Нав'язливо ми лише читаємо. Також ми займаємося в спеціальній програмі по 30 хвилин в день математикою або українською мовою. Вони навіть брали участь в електронній олімпіаді.

Взагалі навчанням з ними займається тато. Він каже: «Мама, ти у нас занадто різка, тому школою буду займатися я». І він з ними сидить, вчить думати.

А стимул вчитися потім з'являється?

- Якщо у дитини є схильність, скажімо, до математики, це проявиться, і вона швидко все наздожене. Але є ті, яким це не потрібно, і я просто залишаю так, як є. Спочатку я їм кажу: «Отримуйте оцінки, які хочете, я за них карати не буду». А потім дивимося, з якого предмету треба підтягнути.

Важко, коли діти приховують оцінки, а потім мені вчителька дзвонить і все розповідає. В таких випадках ми збираємося, ділимося своїми почуттями: «Ось чому ти мені не сказав? Значить, ти мені не довіряєш. Як же я тоді тобі можу довіряти?» Намагаємося зробити так, щоб наші відносини базувалися на довірі.

Що ви думаєте з приводу реформи деінституалізації?

- З одного боку, сім'я є сім'я, її ніщо не замінить. Вихователі – це не батьки, навряд чи з цим хтось посперечається. Там все одно є кругообіг людей, як і в дитячому будинку. Але для дітей з інвалідністю це точно кращий варіант. Та й для звичайних це краще, ніж середньостатистичний дитячий будинок. Поживемо – побачимо. Сподіваюся, у цій сфері все буде змінюватися тільки на краще.

Розмовляла Карина Хусточкіна

Над текстом працювали Діана Андрусенко, Карина Хусточкіна

Нагадаємо, раніше ми публікували матеріал: «Незважаючи на жорстокість і зраду, діти люблять і чекають рідних батьків»: головне про дитячі будинки в Україні. Тисни на посилання, щоб дізнатися більше. 

Більше цікавих матеріалів читай на Сlutch!              

Підписуйся на наш youtube-канал Клатч Онлайн