Спеціально для проекту Clutch Намистинки Олена розповіла про те, як сім'я знайшла один одного, з якими труднощами їм довелося зіткнутися і які радісні моменти не дають втратити віру в людство, добро і любов.

Намистинки — це редакторський спецпроект Clutch про прийомних батьків, безумовної любові до дітей та процедуру усиновлення в Україні. Нашими героями стали мами і тата прийомних дітей, громадські діячі, директори дитячих будинків та інші люди, які так чи інакше впливають на долі дітей, які потрапили в складні життєві ситуації.

Чому «намистинки»? Намиста порвалися і намистинки (які символізують дітей) розсипалися по всій Україні. Мета нашого проекту — зібрати максимум інформації, записати надихаючі історії, почути думку психологів і відповісти на всі питання людей, які хочуть стати прийомними батьками.

Історія сім'ї Олени Яковлевої

Як з'явилася Дарина

У моєму житті настав момент, коли я дуже захотіла дитину. Відносин на той момент у мене не було, народжувати від незрозумілого людини не хотілося, тому я вирішила удочерити дівчинку років 3-4. Дитини молодші брати не планувала, адже не хотіла йти в декрет. Так у моєму житті з'явилася Дарина.

Популярні новини зараз

Тіна Кароль показала підрослого 10-річного сина Веніаміна від Євгена Огіра: мамина копія

Камалія в соковитому жовтому платті заінтригувала прихильників гучною заявою

Українська співачка вразила схожістю з Мерилін Монро: фотофакт

Чоловік Анастасії Заворотнюк пішов: Петро Чернишов зробив важливу заяву

В Службі у справах дітей мені підшукали дівчинку, призначили зустріч, але вона так і не відбулася — сказали приїхати через три дні. Весь цей час я молилася і в молитвах чітко побачила відповідь: це моя дочка.

Багато хто запитував мене, мовляв, тьохнуло щось всередині, коли побачила дівчинку? Ні, нічого не йокнуло. Мені не сподобалося ім'я, не сподобався зовнішній вигляд, не сподобалося, як вона розмовляє. Але я була твердо впевнена, що це – моя дитина.

Спочатку Дарина майже не розмовляла, всього боялася, постійно плакала. У неї було багато діагнозів, які вимагали термінового лікування. Але ми змогли все це подолати. Завдяки постійному праці та допомоги моєї мами, яка переїхала на час до мене.

Я не пускала нікого в свої плани усиновлення, крім батьків, і дуже вдячна, що вони підтримали мою ідею. Звичайно, я б взяла дитину в будь-якому випадку, але без їхньої допомоги мені було б набагато важче.

Толік, Віка і Дарина (зліва направо), Азовське море, липень-серпень 2014
Толік, Віка і Дарина (зліва направо), Азовське море, липень-серпень 2014

Толік і Віка

Через деякий час Дарина почала просити братика або сестричку, так що я вирішила всиновити ще одну дитину. Ми знайшли хлопчика трьох років, хотіли з ним зустрітися, але виявилося, що його вже всиновлюють. І тут мені зателефонували з притулку в Єнакієве (Донецька область) і запропонували взяти брата і сестру.

Виявилося, що у дітей два місяці тому померла мама, батько відразу ж здав їх в притулок, і вони весь час плачуть, переживають, не можуть звикнути до інтернатної системи.

І я зважилася — ми з Дариною поїхали дивитися на дітей. Видовище було, чесно сказати, не для слабкодухих. Якщо хлопчик ще виглядав нормально, то на дівчинку неможливо було дивитися без сліз. Вона важила 11 з половиною кілограм — і це в 5 років! Як однорічна дитина.

У неї не було передньої стінки зубів. Виявилося, що люблячий батько вирівнював їй зуби напилком. Вони всі були чорними, гнилими. І це далеко не повний список болячок.

Так що, коли я побачила Віку, у мене спрацювала жалість. Було ясно, що дівчинку треба терміново лікувати, тому я вирішила взяти обох дітей у сім'ю.

Олена Яковлєва з дітьми у Львівському драмтеатрі ім. Заньковецької, квітень 2014
Олена Яковлєва з дітьми у Львівському драмтеатрі ім. Заньковецької, квітень 2014

Вони були як Мауглі: не вміли вмиватися, чистити зуби, міняти білизну. Толік не знав, як називаються частини тіла і навіть самі елементарні органи. Він казав: «Мамо, у мене болить ось тут» і показував, але назвати не міг.

На розвиток дітей так званим батькам було байдуже, але це не найгірше, що було в їх сім'ї. Виявилося, що діти голодували, на них кричали, били, п'яний батько бігав за ними з молотком.

День усыновления в Украине: самые распространенные мифы о приемном родительстве

За ці 5 років, як я стала багатодітною мамою, ми зробили Віке п'ять операцій, але постійно спливають нові діагнози, і вже просто опускаються руки. Але я вірю, що разом ми впораємося з будь-якими труднощами.

Зараз у мене відчуття, що це мої діти, що я їх народила. У нас однакові звички, смакові уподобання, ми всі ранні жайворонки. Більше того, коли спостерігаю за їх іграми і розмовами, я чую себе, свої інтонації, свої фрази. Ми стали по-справжньому рідними.

Донецьк-Київ

В 2014-2015 році мене з валізою речей і дітьми на руках довелося починати життя з чистого аркуша. Сказати, що було важко — не сказати нічого. Коли ми поїхали в Селідово (Донецька область), нам довелося жити в квартирі без холодної води і газу. Був тільки світло. Три маленькі дитини і немає води, для мене це була справжня перевірка на міцність.

Наші поневіряння по світу, врешті-решт, привели нас в Київ, де ми зараз знімаємо квартиру. Сюди ж я забрала і батьків. Але, звичайно, свого житла не вистачає. Був би свій будинок, всиновила ще двох дітей.

Хрестини Даринки
Хрестини Даринки

Благодійність

Я завжди пам'ятаю про те, що є люди, яким довелося гірше, ніж мені, тому намагаюся допомагати в міру можливостей і залучати до цього дітей. Всією сім'єю ми беремо участь в проекті «Життєлюб».

Життєлюби обладнують будиночки, в яких роздають їжу інвалідам та одиноким літнім людям. І мої діти там працюють, коли випадає вільна хвилинка, а бабуся взагалі куратор будиночка на Дорогожичах. Ось нещодавно діти вчилися пекти млинці, а потім віднесли приготоване на роздачу.

Женщина усыновила ребенка, от которого все отказались и вылечила его

Ми з дітьми ходимо на благодійні заходи, відправляємо гроші і речі в різні організації. Я сказала одразу: якщо вам хочеться подарувати щось нужденним, просто підходьте до мене, і я відправлю. Так що діти часто приносять свої іграшки, одяг, книги.

Роки два тому я запропонувала Дарині три варіанти дня народження: або ми всі разом йдемо в розважальний центр, або даруємо їй подарунок, або виділені гроші відправляємо дітей в Сіру зону на великодні подарунки. Вона думала два дні, в результаті, вирішила відправити гроші. Ось так пожертвувала своїм святом заради 15 інших дітей.

Толік, Віка і Дарина (справа наліво) на звіті фонду Ріната Ахметова за 2018 рік
Толік, Віка і Дарина (справа наліво) на звіті фонду Ріната Ахметова за 2018 рік

Принципи виховання

  • Девіз нашого життя: «Що нас не вбиває, робить нас сильнішими». Я вчу дітей, що ми — донецькі, ми сильні, у нас все вийде, скільки б спроб для цього не довелося робити.
  • Я ніколи не сварю дітей за оцінки. Ну, принесуть «шість», і що? Будинку влаштовувати терор? Я вчу дітей, що школа – місце, де люди помиляються і навчаються. Для мене не важливі оцінки, для мене важливо, щоб діти навчилися жити, знайшли своє улюблене і прибуткова справа і були щасливі.
  • Я завжди прошу вибачення у дітей, якщо була неправа або несправедлива, і вчу їх, що дорослі теж можуть помилятися.
  • Ніколи не змушую займатися хобі. Вони пробують, потім кидають, починають щось нове, а я просто підтримую. Не розумію батьків, які намагаються реалізувати свої амбіції через дітей. Це ж їх життя, і вони повинні вирішувати, чим їм займатися для душі.
  • Я відчуваю своїх дітей. Всі ці методики, прийоми не завжди працюють – у мене Віка, наприклад, взагалі йде проти системи. Але я приймаю моїх дітей такими, які вони є, і підлаштовую методи і важелі впливу під них.
  • Я кажу: не виховуйте дітей – виховуйте себе. А діти всі вважають і скопіюють з вас.

Для мене важливо, щоб діти знали, що вони – сім'я, і не важливо, що ми різної крові. Ми повинні завжди бути один за одного горою, допомагати і підтримувати в будь-якій ситуації. Саме в цьому сила нашої сім'ї.

Більше цікавих матеріалів читай на Clutch!

Дякуємо нашим партнерам: Українська мережа за права дитини, Благодійний фонд «Клуб Добродіїв», книжковий магазин «Букля», бренд UMa & UMi.