Инна Шинкаренко, фотограф и автор проекта «Жінка.Чоловік».  Инна создает портреты, которые олицетворяют женскую сущность и мужские качества. Ее фотографии оживают с помощью мимики и взгляда героинь, которые красноречивее слов.

Это второй материал, созданный по мотивам фотосессии «Жінка.Чоловік». Первую часть ты можешь прочитать здесь. 

Різність поведінкових особливостей чоловіків і жінок була зауважена дуже давно і досліджувалась певно з того моменту, як тільки почали проводити будь-які дослідження.

Для опису психологічних і поведінкових властивостей людей введено поняття фемінності і маскулінності, зокрема фемінність ототожнюється з м’якістю і гнучкістю, а маскулінність — з силою і агресією. Це є загальні поняття, які характеризують певний тип поведінки при взаємодії з середовищем. Але саме існування цих понять не утотожнює силу і агресію лише з чоловіками, а ніжність і м’якість — з жінками, бо ніжні чоловіки бувають так само як і сильні жінки.

Для характеристики узагальнених образів фемінності і маскулінності, що передаються з покоління в покоління Карл Густав Юнг ввів поняття архетипів Аніми і Анімуса, від латинського anima – душа, animus – дух. Аніма – це сукупний образ, уособлення жіночого начала в чоловічій психіці, відповідає за емоційне і чуттєве життя чоловіка. Вважається, що всі жінки, з якими був знайомий чоловік формують цей образ. Анімус – архетип чоловіка у психіці жінки, який формується на основі досвіду спілкування з чоловіками та регулює інтелектуальну активність жінки, має вплив на мислення й абстрагування.

Архетипи — це соціальний конструкт і тому першочергове значення на їх формування мають батьківські фігури, найближчі і найперші представники соціуму. Ці образи підсвідомо проектуються на іншу людину і лежать в основі почуттів любові та ненависті. Те, як я уявляю чоловіка і якими б характеристиками він мав би володіти і є моїм Анімусом. Цей проекційний образ допомагає в спілкуванні з представниками протилежної статті, бо говорить про спільність і подібність, що робить можливим зближення.

Водночас він заважає побачити відмінність уявного образу і реальної людини. І поки мій образ знаходяться в зоні підсвідомого він впливає на мої вибори і вчинки і я не знаю як це відбувається. Єдина можливість перестати перебувати лише під впливом архетипу — це вивести цей образ в свідоме, вербальне, наповнити його змістом та діями. Важливо виділити цей образ з підсвідомого, щоб він міг стати окремою частиною цілого Я і можна було б користуватись перевагами, які дає подібність і почати звертати увагу на окремість.

Візуалізація образу призводить до неймовірного відчуття — те, що я можу розпізнати якісь якості в іншому вказує на те, що і я теж ними володію. Отож ці риси є і моїми. Сильного може розпізнати той, хто володіє силою, веселого — той, хто має почуття гумору, чутливого — той, хто знає про чутливість. Я — це і моє свідоме і несвідоме, я — жінка і чоловік, я — слабка і сильна, гнучка і вперта, лінива і невтомна. Кожен може продовжити цей опис самостійно.

Справжня цілісність в поєднанні двох полюсів і в умінні користуватись двома якостями. Важливо проявляти силу, коли мені потрібно чогось досягнути чи захистити свою окремість і гнучкість, коли варто пристосуватися до середовища і відчувати приналежність до групи.

Дарія Саєд, психолог-реабілітолог, поетеса.

«Две части меня. Мои внутренние мужчина и женщина. Моя внутренняя сила и дисциплина. Моя мягкость и глубокий океан. Одна волна накатывает смывая вторую. Как легко оказывается одно состояние сменяет другое.В одно мгновение меняется мой мир и его очертания. Щелчок фотоаппарата, взгляд в себя и совсем другая я смотрит в объектив. Какая я сейчас? Какую я себя еще не видела и какую готова показать тебе? А что внутри меня ты готов увидеть? Процесс этого взаимодействия женщины и фотографа уносит глубоко во внутрь, открывая потаенные грани каждой из нас. Это не просто съемка, это танец самопознания и откровение прежде всего с собой. Благодарю».

Юлія Домарадзька, засновниця івент компанії.

«Декілька днів, коли згадувала про це, спостерігала за чоловіками. На вулиці, за кермом, в кав’ярні. За зовсім малими – сином, та поважними – батьком. Намагалась запам’ятати рухи, поставу, міміку, жестикуляцію. Паралельно намагалась пригадати ті ситуції та моменти, коли мені доводилось бути максимально «чоловічою» — демонструвати волю, зібраність, розрахунок, стриманість, витримку, самоконтроль. Ситуації, що вимагали стримання емоцій, демонстрації моральної стійкості, холодності та незворушності. Одним словом, я добросовісно взялась за підготовку до чоловічого образу себе. Першим був чоловічий образ. Надзвичайно приємно було спостерігати задоволення Інни від того, що вона бачить в кадрі. Недаремно я вистежувала львів’ян — чоловіків протягом декількох днів, напередодні фотосесії. А потім стало складніше… До демонстрації свого жіночого «Я» жодних підготовчих робіт не велося. Здавалося – це ж так природно! Жіночого в мені значно більше, воно видніше, воно назовні. Виявилось, що я не врахувала один важливий момент.

Демонструючи чоловіка в собі, можеш помилитись, не відкритись до кінця, не зуміти перевтілитись. Що ж, буває. Все ж таки я – Жінка! А от коли жінка демонструє жіночність – права на помилку немає. Ось тут якось я знітилась, розгубилась, зрозуміла, що не можу налаштуватись. Згадала про сина. Я розслабилась, замріялась і стало легко. Ніжність, турбота, посмішка, мрійливість, радість, щастя, тепло. Багато емоцій. Позитивний, теплих, справжніх. Мені здається, що все вдалось. Судити не мені – лише автор має право вирішувати, чи вдалось мені втілити початковий задум. Побачимо, але я старалась.

Под прицелом объектива: Лучшие фотовыставки Киева

Було дуже цікаво спостерігати. За собою. За фотографом. Одяг, взуття, білизна та макіяж однозначно допомагають.  Але, попри все, основний перемикач – в голові. В цей день я ще раз в цьому переконалась – усе в нас всередині, в голові. Так зі всім. Я переглядала свої фото відразу після зйомки. Відверто, деякі кадри дуже мене здивували. Кажу про себе «чоловік». Побачила декілька дуже переконливих кадрів! А потім – жіночий образ. На контрасті це виглядало вражаюче! Для мене. Кажу про власні враження.

Ця фотосесія ще раз підтвердила для мене дві речі:
1. Все що відбувається з нами, те, якими ми є – все це іде зсередини нас, все це у нас в голові.
2. Найпривабливіший вигин в тілі людини (жінки) – посмішка.
Дякую за цікавий досвід, яскраві емоції та нові відкриття себе».

Ірина Соловей, соціальна інноваторка, співзасновниця Garage Gang NGO.

«Мені завжди подобались речі чоловічого крою. Я подобалась собі у сорочках, краватках і камізельках. Якось навіть не поділила із татом краватку, яку я хотіла одягати в університет, а він на роботу. Лише після цієї фотосесії я нарешті усвідомила для чого мені потрібні були ці елементи, і чоловічий стрій вцілому. Це спосіб зсувати точку зборки. Спосіб легко перемикати себе зі стану текучості, у стан зібраності. Вже тепер я маю більше простору і способів для самовираження, і потреба перебувати в крайніх точках і фіксувати їх через форму одягу зникає. Хоча в мене ще є в запасах одна пакистанська чоловіча сорочка з надзвичайно приємної тканини, довжина якої дозволяє видавати її за сукню. Здається, я все ще люблю цю гру в переодягання».

 

Еще редакция Сlutch советует прочитать:

Топ-5 полезных перекусов: сытость под рукой